Semper in corde meo...
Перон...Електричка...Вагони...Вагони...
Усі поспішають...Скрізь рух...Метушня...
А швидкісний поїзд безжальним драконом,
Смертельним вогнем увірвався в життя.
Удар...Спалах...Вибух...
І мирна картина - обпечена смертю, мов кадри з війни,
Де смерч кулеметний,
Де кров проливають,
Де гинуть в боях наші діти - сини.
Мов вирох пронісся, зриваючи листя,
І час розділився на “до“ і на “після“...
Труна...Фотографія...Рідні навколо...
Троянди осінні, красиві й сумні,
Від горя безмежного, горя людського
Вони не червоні, а чорні й німі.
Чому і навіщо?!
За що і для чого?!
Здіймаються руки в баганні до Бога:
Віддай, поверни,
Не вбивай, не карай,
Від батька, від матері не забирай!!!
Синочку! Синочку!
Кленовий листочку!
Із дерева вітер тебе обірвав,
Хоч люблячий батько від лютої стужі
Тебе захищав і теплом зігрівав.