Вчення про право

Сутність як філософська категорія виражає визначальний початок, елемент, глибинні ознаки будь-якого явища, з яких розкриваються внутрішній зміст, природа та призначення останнього. Етимологія права. Етимологічно одне з основних значень слова “право“ - те, в чому сила; Концентрація сили. Як синонім використовується слово “юстиція“ (лат. Justitia). Крім того, традиційно поділяється розуміння права в суб’єктивному сенсі – Right (конкретні права та свободи суб’єктів права; іншими словами – міра юридично можливої поведінки, покликана задовольнити інтереси особи), та в об’єктивному сенсі – Law (право як система формально-визначених, державно- обов’язкових норм). Існує безліч різних теоретичних підходів до пояснення сутності права, серед яких слід згадати такі: Теологічна теорія розуміє право як систему норм поведінки, яка від Бога, створену (як і суспільство, держава) їм регулювання життя людей, які, своєю чергою, нездатні створити справжні закони через обмеженість своєї природи; єдине справжнє джерело влади – це божественна воля. Класова теорія відбиває марксистські погляди на сутність права, квінтесенція яких полягає у відомому висловлюванні К. Маркса: «Право – це ув’язнена закон воля економічно пануючого класу». Природно-правова теорія розуміє право як продукт природного, природного розвитку, невід’ємно властиву людині від народження сукупність прав - життя, свобода тощо; дана концепція розмежовує природне право (як істинне, первісне) з позитивним (вторинним, що походить від держави, зобов’язаним відповідати природним ідеалам). Історична теорія виходить із визначення права як соціального явища зі змінним змістом, розвиток якого заснований на природному доборі правильних, кращих норм і, відповідно, зміні правил за їх недотримання або не сприйняття людьми; у цьому контексті особливе значення у праві набуває авторитет традиції, що склалася. Юридичний позитивізм визначає право як те, що закріплено в текстах нормативних актів; вихідну від держави ієрархію норм, збалансовану по вертикалі (відповідно до юридичної сили нормативних актів, починаючи від основної, вищої норми) і горизонталі (відповідно до поділу предмета регулювання); неопозитивістські концепції (нормативізм) додають до цієї – статичної – збалансованості також динамічний ознака: облік ролі правозастосовної практики. Психологічна теорія розуміє право як явище, викликане до існування об’єктивними закономірностями людської психіки – правовими емоціями людей (притому, що носить переважно ірраціональний характер, що відноситься до підсвідомості); На думку авторів цієї теорії, право з’явилося в людині через повторення (мемеза), приклад: дитина дивиться на батьків, повторює за ними і таким чином засвоює правові засади поведінки.